19.02.2011 Ю.А.Белецкий
Свидетельства людей, знавших Степана Бендеру во время Великой Отечественной войны, а также документы, хранящиеся в различных архивах. Вот как охарактеризовал Бендеру полковник немецкой армии Эрвин Штольце – в годы войны начальник второго отдела Абвера (военной разведки): «В октябре 1939 года я с Лахузеном привлёк Бендеру к непосредственной работе в абвере. По своей характеристике Бендера был энергичным агентом и одновременно большим демагогом, карьеристом, фанатиком и бандитом, который пренебрегал всеми принципами человеческой морали для достижения своей цели, всегда готовый совершить любые преступления».
Трофейные немецкие документы, хранящиеся сейчас в ЦГАВОВ Украины, в фонде № 4628 доказывают факт сотрудничества Бендеры и его «бендеровцев» с фашистами. Например: «совершенно секретное донесение оберштурмбанфюрера СС и криманал-комиссара Витиска в РСХА об очередной встрече с представителем руководства УПА Герасимовским, во время которой он отчитывался о деятельности УПА в советском тылу «в интересах Германии». Герасимовский на этой встрече поднял вопрос: «не целесообразно ли уже сейчас подумать о закладке на территории дистрикта Галиция складов оружия и боеприпасов для УПА. Однако этими складами она может воспользоваться лишь в том случае, если германский вермахт будет вынужден и в последующим оставить часть дистрикта Галиция. Эти склады могли бы содержаться германской стороной в полной тайне и охраняться так, чтобы они оставались недоступными для посторонних до самой эвакуации».
Отряды ОУН-УПА постоянно устраивали карательные экспедиции против мирного населения Галиции. В первую очередь от их кровавого террора страдало польское, русское и еврейское население. Вот фрагмент воспоминаний Ф.Фридмана, львовского еврея чудом оставшегося в живых во время одной из бендеровских зачисток: «В первые дни немецкой оккупации, с 30 июня по 3 июля, были осуществлены кровавые и жестокие погромы. Украинские националисты и организованная украинская полиция (вспомогательная полиция) начали на улицах охоту на еврейских жителей. Вламывались в квартиры, хватали мужчин, иногда всю семью, не исключая детей. В дни 25, 26, 27 июля снова на улицах и в квартирах хватали евреев. Мужчин и женщин, якобы взятых на работу, чаще всего убивали. Эти убийства и издевательства проходили как «акция Петлюры». В основном дело украинской вспомогательной полиции». Все эти мероприятия проводились в соответствии с указом Бендеры № 2 от апреля 1941 года, где в пункте № 17 сказано: «Организация украинских националистов уничтожает жидов как опору московско-большевистского режима…»
5 Июля 1941 года Степан Бендера был арестован по приказу немецкого командования за… воровство. Оказывается, этот «славный» сын гуцульского народа был ещё и вором: в 1940 году, получив от Абвера большую сумму денег, предназначенную для финансирования оуновского подполья и организации разведывательной деятельности против Советского Союза, он присвоил их, попытавшись положить в один из швейцарских банков на своё имя. Так же точно распорядился немецкими деньгами и другой борец за вильну Украину Андрей Мельник. «Полковник генерального штаба фон Роде, очевидно не привыкший в силу своего аристократического происхождения к такой свободе нравов, сокрушался: «Руководство украинских повстанцев – в большинстве своём воры и проходимцы, гнилой человеческий материал!» (Воспоминания Эрвина Штольце).
Находясь в заключении во львовском гестапо, Степан Бендера (а с ним и его ближайший подельник Стецько) встречался с крупным немецким генералитетом. Бендера не раз оправдывался перед гитлеровцами за свою несанкционированную и по его собственному признанию, «хаотическую» активность. В одну из таких встреч Степан Бендера заявил следующее: «Великогерманская власть, а именно национал-социалистическая власть, является нашим главным союзником и по сей день стоит на нашей стороне. ОУН различными методами сотрудничала с немецкими руководящими инстанциями. Националисты совместно с немцами боролись против Польши и тоже понесли большие потери, сотрудничая с Германией в той форме, в какой им было позволено. В эти последние два года нами велась также борьба против большевизма, конспиративно и лишь в той форме, что разрешалась немецкими инстанциями, с которыми велось сотрудничество, причём политическому статусу Германии это ни чем не угрожало» (С. Чуев. «Украинский легион», М., «Яуза», 2006 г.).
Интересные свидетельства, касающиеся Степана Бендеры, были получены Международным Нюрнбергским трибуналом от бывшего офицера Абвера Зикфрида Мюллера, попавшего в плен к Советской армии в мае 1945 года в местечке Колен под Прагой. Вот, что засвидетельствовал Миллер: «В декабре 1944 года Главное управление Имперской безопасности освободило из заключения Степана Бендеру, который под Берлином получил дачу от отдела 4-Д гестапо».
Сейчас достаточно часто упоминаются в средствах массовой информации массовые расстрелы мирных жителей в Бабьем Яру. Однако, мало кто знает, что палачами, погубившими множество человеческих жизней, были не столько немецкие фашисты, сколько украинские националисты. Из 1200 палачей Бабьего Яра только 150 были немцами (расстрельная команда СС 4-А), остальные принадлежали к полицейским батальонам (№ 45 и № 303), сформированных на Галичине из уголовников, оуновцев и бродяг.
Были случаи, когда фашистское командование награждало своих наиболее отличившихся украинских приспешников орденами и воинскими званиями. Один из командиров полицейского батальона «Роланд» и дивизии СС «Галичина», штурмбанфюрер СС Евгений Побигущий за осуществление карательных акций против мирного населения получил Железный Крест. Таким же крестом был награждён главнокомандующий УПА Роман Шухевич, отмеченный, кроме того, званием капитана немецкой армии и должностью заместителя командира шуцманского батальона «Нахтигаль».
Приведённые выше документы и свидетельские показания доказывают, что Степан Бендера вмести со всеми своими приспешниками не только сотрудничал с фашистскими спецслужбами, но и прямо работал на них. СС и гестапо платили ему зарплату. Карательные рейды против мирного населения, проводившиеся ОУН-УПА, были инспирированы немцами, на их же деньги они и осуществлялись. Все попытки нынешних украинских властей «канонизировать» Бендеру, Шухевича, Побегущего, Мельника и прочих оуновских вожаков и головорезов являются преступными.
19.02.2011 Ю.А.Белецкий
Бандера зміг дати назву цілому народові - мовознавець
У Києві відбулася презентація книги «Степан Бандера – практик, теоретик, містик націоналістичного руху».
Як повідомили УНІАН у прес-службі ВО “Свобода”, захід відбувся у столичному Будинку архітектора.
«Людина – це, передусім, носій моральних цінностей і культури. Нація – це політично обрамлена кровно-духовна етноспільнота. Поза цими первнями людини і нації матимемо справу з істотою та населенням, або просто політично неідентифікованим згромадженням», - наголосила у ході презентації член політради Всеукраїнського об’єднання «Свобода», мовознавець Ірина ФАРІОН.
Вона підкреслила, що С.БАНДЕРА був надзвичайно сильною особистістю. ”Він став тим, хто у ХХ столітті зміг дати назву цілому народові, – бандерівці. Він став знаком Свободи і Незалежності поневолених українців. Нещадна, але одухотворена боротьба з окупаційними режимами перетворила Бандеру на сакрамент любові і ненависті. Тільки героїчні особистості здатні викликати таку високу напругу полярних почуттів. Де полярність – там життя. Де боротьба – там розвиток. Де позиція – там опозиція. У цьому сутність життя як творення і смерті, як забуття чи вічності. Він своїм мисленням і чином перетворив власну наглу смерть у життя його народу як нації”, - підкреслила І.ФАРІОН. На її думку, “націоналістичний рух покликаний культивувати цю історично обумовлену етнодуховність як невід’ємну передумову творення і розвитку нації”. Вона нагадала, що “25 травня 1958 року, за півтора року до власної загибелі, Степан Бандера виголосив промову над могилою вбитого Євгена Коновальця, окремі слова з якої змушують серце завмерти: «Розділені кордоном смерті, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любові – живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога».
постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-354342.html
19.02.2011 Ю.А.Белецкий
«Цього чекали мільйони». Бандері присвоєно звання Героя України
Надія Степула
22.01.2010
Надія Степула
Київ – Очікування гірше, ніж смерть, казав ще древній Овідій, і, мабуть, мав рацію. Указу Президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України «чекали мільйони українців, і багато років», як зазначив сам Президент. Те, що сталося це у день великого українського свята – День Злуки, має певну символічність.
Чому це сталося лише наприкінці президентської каденції Віктора Ющенка, а не значно раніше?
Чи запізнілий Указ – доконечний факт уславлення постаті Степана Бандери?
Чи це теж і ознака того, що Віктор Ющенко демонструє невичерпаний у плані націєтворення потенціал державника, попри висловлену йому в першому турі виборів майже вичерпну недовіру суспільства?
Ці та й багато інших питань потребують відповідей, і навряд чи ці відповіді будуть однозначними.
Степан Бандера – героїчна постать українця, який віддав життя за волю рідної України, але не став такою постаттю для всієї України. Ставлення до його постаті – тест на національну зрілість самого народу.
Відома письменниця
Галина Гордасевич у книзі «Степан Бандера: людина і міф» (перше видання – у Києві, «Бібліотека українці», 1999) окреслила ставлення до Степана Бандери сучасних українців: «…досі на світі є люди, які обожнюють Степана Бандеру, і є такі, які його ненавидять.… Безумовно, він був провідником і героєм для значної частини, – може, більшості, але не всіх, – населення Західної України. І навіть для частини тих втікачів зі східних і центральних областей України, які після війни опинилися в еміграції. А проте слід сказати правду, якою б гіркою вона не була: для більшості населення тієї самої України, за визволення якої боровся Степан Бандера, його ім`я було не більше, як символом чогось такого дуже поганого. Одним словом, антирадянського. Бо слід віддати належне минулому комуністичному режимові: якби він зумів піднести економіку на той рівень, на який були поставлені спецслужби і пропаганда, то ми б жили в найбагатшій країні світу, інша справа, що це, можливо, була б найбагатша у світі тюрма.
Отже, ким усе-таки був Степан Бандера? Він був людиною – це найперше. Людиною зі своїми слабкостями і недоліками, але видатною людиною за своєю фанатичною вірою у справу, за яку віддав своє життя, за своєю мужністю, силою волі, організаційними здібностями, енергією, несхитністю.
Він був людиною, довкола якої створюються міфи, але це прикмета тільки героїчних постатей, тому Степан Бандера – герой України».
Навколо імені Степана Бандери справді створено багато міфів, про нього написані цікаві, захоплюючі книги, але теж і створено багато «анти-міфів», і написано велику кількість «досліджень», які змальовують «кривавого Бандеру». Чому за майже два десятки літ незалежності країни все ще живуть ці «анти-міфи», чому частина суспільства все ще має переконання щодо Степана Бандери, співзвучні тезам совєтських «дослідників»? Чи свідчить це про реальну зрілість нинішнього українського суспільства? Чи про його реальну незрілість?
«Нещасна країна, яка не має героїв»
Головним питанням, яке постає разом із радістю тих мільйонів, які дочекалися присвоєння звання Героя України Степанові Бандері, є питання про те, чому Президент Віктор Ющенко зробив це на «виході», а не на початках свого президентства? Чому, отримавши скарб народної довіри – безмежний, за великим рахунком, кредит, не використав тоді свої ресурси задля України, заради її самоусвідомлення, розвитку, становлення? Коли ім’я Степана Бандери могло стати каталізатором такого самоусвідомлення…
Ще 300 років тому французький лексикограф П’єр Буаст зазначив: «Нещасна та країна, яка не має героїв». Україна вже має своїх Героїв – цей довгий список, у якому понад 200 імен, примножує кожний новий її Президент. За останні 5 років список поповнився на 110 Героїв України. Серед них – безумовно, достойники. Хоч і не тільки. Певні імена не раз викликали здивування в суспільстві, навіть і глузливі репліки у пресі та аналітичних оглядах. Хтось став Героєм тільки тому, що є чиїмось тестем, – писали журналісти в одному такому випадку. Під сумнів ставили «героїчність» людей, нагороджених найвищим званням, котрі нічого героїчного, окрім виконання власних обов’язків на тій чи іншій посаді, не виконували. – Ну, обіймали посаду міністра АПК чи там голови Рахункової палати… досягли професійних висот у спорті… тощо. Не хочу ображати ні їхні заслуги, ні вибір Президента, бо ніхто з Героїв не відмовився від свого звання через те, що хтось інший отримав його незаслужено. Як у минулому столітті масово вертали свої нагороди ветерани воєн, кавалери орденів Британії – бо Її Величність Єлизавета ІІ запропонувала відзначити такими ж орденами учасників групи «Бітлз»…
Може, тому не повертали, що більшість безперечно Героїв України – отримали це звання посмертно, і не можуть протестувати? Зрештою, суспільство і його кращі представники – інтелектуали, культурна й наукова еліта, «цвіт нації» – теж не висловлювали якогось невдоволення з приводу того, хто досі ставав або ні Героєм України…
Але Україна щаслива – до її справжніх Героїв додалося ім’я Степана Бандери.
Він жив задля України і загинув за неї. Це героїзм безсумнівний.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода (http://www.radiosvoboda.org/content/article/1936988.html).
